Через світло ми можемо спостерігати навколишні квіти та рослини і навіть світ.Крім того, через «світло» ми також можемо передавати інформацію, що називається волоконно-оптичним зв’язком». Журнал «Scientific American» якось прокоментував: «Волоконний зв’язок є одним із чотирьох найвизначніших винаходів після Другої світової війни. Без волоконно-оптичний зв'язок, сьогодні не було б Інтернету та мереж зв'язку.»
Оптоволоконний зв’язок – це спосіб зв’язку, у якому світлові хвилі використовуються як носій, а оптичні волокна або оптичні волокна використовуються як середовище передачі. Походження «світлового» зв’язку в сучасному розумінні бере початок від оптичного телефону, винайденого Беллом у 1880. Оптичний телефон містить джерело світла дугової лампи, мікрофон, який приймає промінь світла у відповідь на звук, і приймач, який відновлює вихідний звуковий сигнал. Принцип полягає в тому, що голос відправника перетворюється на оптичний сигнал .Після передачі приймач повертається до електричного сигналу, а потім електричний сигнал відновлюється для голосового виклику.
Хоча «світловий» зв’язок має гарний початок, але протягом тривалого часу волоконно-оптична технологія зв’язку була недостатньо розробленою. По-перше, тому що не було знайдено відповідного джерела світла. По-друге, не було хорошого середовища для передачі оптичних сигналів. У 1960-х роках народження рубінових лазерів надихнуло вчених.Лазери мають такі переваги, як вузький спектр, хороша спрямованість, висока частота й однорідність фази, що робить їх ідеальним джерелом для волоконно-оптичних комунікацій. У 1966 році лауреат Нобелівської премії Гао Сон запропонував використовувати волокно з кварцового скла (тобто оптичне волокно, яке називають як оптичне волокно) як середовище для оптичного зв’язку. Ґрунтуючись на цій теорії, у 1970 році компанія Corning зі Сполучених Штатів витратила 30 мільйонів доларів США на виготовлення трьох зразків волокна довжиною 30 метрів, яке є першим у світі волокном, яке має практичну значення для оптоволоконного зв'язку.На даний момент оптоволоконна технологія зв’язку почала весну розвитку.
Оптоволоконний зв'язок в основному складається з трьох частин: оптичного волокна, оптичного передавача та оптичного приймача.Коротко кажучи, оптичний передавач може перетворювати вихідний сигнал в оптичний сигнал, який передається на оптичний приймач через оптоволоконний канал, і, нарешті, оптичний приймач відновлює прийнятий сигнал до вихідного сигналу.
Люди не шкодують зусиль, щоб розробити волоконно-оптичну технологію зв’язку, оскільки вона має не тільки чудові технічні переваги, але й сильну економічну конкурентоспроможність порівняно з попередніми методами зв’язку. Оптична несуча частота, яка використовується для волоконно-оптичного зв’язку, становить близько 100 ТГц, далеко перевищення частоти мікрохвиль від 1 ГГц до 10 ГГц. Це означає, що інформаційна ємність оптичного зв’язку в 10 000 разів вища, ніж у мікрохвильових систем. Крім того, волоконно-оптичний зв’язок також має гарну здатність протидіяти перешкодам, наприклад, фоновий шум і анти-електромагнітні перешкоди, які можуть певною мірою гарантувати конфіденційність і безпеку зв'язку, а розмір невеликий і його легко укладати.
Сьогодні волоконно-оптичний зв'язок широко використовується в мережах зв'язку, мережі Інтернет і кабельного телебачення.Він розвивається у напрямку високої швидкості, пакетування, мереж і інтелекту, вводячи нову життєву силу в сферу комунікацій. Однак із швидким зростанням застосування мобільного Інтернету, хмарних обчислень, великих даних та Інтернету речей, сплеск трафіку також створює серйозні проблеми для інформаційно-комунікаційної мережі, і вирішення проблеми «вибухового зростання» потоку мережевих даних стає конкурентоспроможною вершиною в глобальній інформаційно-комунікаційній сфері.
Ця робота є оригінальною роботою «Популярна наука Китаю – науковий принцип одна точка для розуміння»